Сторінка психолога

                        Підготовка до школи – процес і урочистий, і хвилюючий одночасно. І не тільки для малюка, який вже через місяць стане “дорослим” школярем, але і для його мами і тата. Часом більше самих першокласників хвилюються їхні батьки, які мучаться думкою, чи готовий їх синок чи донька до першого класу. До того ж напередодні школи майбутні першокласники нерідко задають їм питання, на які складно відповісти навіть дорослому.

         Саме тому ми постаралися відповісти на “недитячі” питання майбутніх першокласників і дати поради батькам про те, як підготувати дитину до шкільного життя. Поданий матеріал пропонується для батьків майбутніх першокласників та для шкільних психологів і вчителів початкових класів для роботи з батьками.

КОРЕКЦІЯ НАДМІРНОЇ ВПЕРТОСТІ ПІДЛІТКІВ

Рекомендації батькам

              Підлітковий та юнацький вік дітей — це час докорінних змін у свідомості та поведінці батьків. У стосунках зростає конфліктність — це сигнал того, що зрушення в психіці підлітка вже від­булися, а позиція батьків щодо сімейного вихо­вання залишилася тією самою. Виховні впливи, які були ефективними в дитинстві, уже втратили свою силу. Батькам негайно треба змінювати свою позицію) Інакше ви гальмуєте, штучно стримуєте розвиток дітей, а не сприяєте йому, хоча і мрієте бачити свою сина чи доньку дорос­лими і самостійними (а самі мимоволі постійно повертаєте їх у дитинство).

Пам’ятайте: що гостріша криза у стосунках з дитиною, то бурхливіше і швидше відбувається її розвиток. Так вона швидше стане дорослою, самостійною, відповідальною. Наберіться тер­піння! Усі складнощі — тимчасові.

Зміна позиції батьків передбачає:

1. Визнання ними «почуття дорослості» (ново­утворення в психіці підлітка) та зміцнення його щоденними «підкріпленнями»! «Який ти в нас уже дорослий!», «Нарешті ми можемо поговорити на рівних!», «Ти доросла — тому вирішувати тобі!», «Тату, яка у нас ужедоросли донька!».

2. Невпинну передачу відповідальності за дедалі бурхливіший потік подій дитячого життя: подумайте і запишіть все сьогодні, за що віднині відповідає підліток, куди ви більше не бу­дете втручатися (шо вдягати, взувати, коли І шоїсти, коли і як прибирати власну кімнату, зачісувати волосся, чим прикрашати себе тощо).

3. Не нав’язування готових рішень у різних життєвих ситуаціях, а постійне стимулювання, спонукання дітей до власних рішень: «А як ду­маєш ти?», «Мені цікава твоя думка», «Я знаю, ти вже достатньо доросла, щоб приймати вива­жені рішення». У підлітковому віці ми, батьки, можемо тільки радити, а вирішувати мають самі діти. Якщо ж ви і далі намагаєтеся впливати на свою дитину, як і раніше, з авторитарної (суворої, вимогливої) позиції, «силовими ме­тодами», вимагаючи тільки слухняності, покірності, – отже, ви вчите власну дитину тільки підкорятися, а не мати власної думки і відстою­вати її. Ви заохочуєте надмірну залежність від вас І ніяк не сприяєте розвитку здорової свідомості. Ви ставитися до дітей як до своєї власності, а не до людини, яка має право рости і ставати неза­лежною, впевненою, бути собою. Наслідки та­кого виховання: брак впевненості в собі, низька самооцінка, несамостійність, безвідповідальність, залежна поведінка, страх перед труднощами, авторитетами, надмірна сприйнятливість до будь-якого впливу.

4. Зняття дріб’язкової опіки в питаннях, із якими дитина вже цілком може впоратися сама. Гіперопіка теж призводить до невпевненості в собі, безвідповідальності, безпорадності (адже своїми діями ви на кожному кроці ніби втлума­чуєте: «Ти до ладу сама не зробиш…»). Найефек­тивніший стиль виховання — демократичний, у якому встановлюються рівноправні, довірчі стосунки між батьками, дітьми.

5. Намагайтеся якомога менше читати моралі, установлювати заборони, давати вказівки, ка­рати, тиснути. Натомість краще виявляти спокій, терпіння, поблажливість. Навіть ціною деяких компромісів усіма силами душі старайтеся зберегти довірчі стосунки з дитиною підліткового юнацького) віку. Запам’ятайте це співвідношення – 1:7. Для нормального розвитку здорової істості на 1 заборону має припадати 7 дозволів; на 1 покарання — 7 схвалень, заохочень; на 1 негативну емоцію — 7 позитивних.

Щоразу, коли виникають суперечності, не ви­словлюйте своєї позиції, доки не покажете ди­тині, що розділяєте її думку: «Ти хочеш вдягнути нові джинси, тому шо тобі їх учора подарували?». Але спробуйте в цю фразу вкласти повагу і за­цікавленість, а не іронію чи осуд.

І тільки тоді, коли підліток відчує, що ви його зрозуміли і не засуджуєте, переходьте до викладу своєї позиції: «Я згодна, що обнову хочеться вдягнути одразу, але на вулиці зимно. Я хви­лююся за твоє здоров’я. Що нам робити?».

Хоч би що відповів підліток — не суперечте йому, доки не сформулюєте його думку і не отри­маєте підтвердження, що ви його правильно зрозуміли. Отже, перед кожним своїм вислов­люванням спочатку з повагою і зацікавленістю відтворюйте позицію дитини.

Можливо, вам вдасться знайти компроміс (на­приклад, вдягти під легкі джинси колготи чи під благеньку кофтинку — майку), а, можливо, й ні. Але своїм ставленням до розбіжностей у по­глядах ви зможете навчити дитину прислухатися до чужої думки, не втрачаючи водночас своєї: «Я поважаю твій вибір, хоча і не поділяю його». Це допоможе дитині не сприймати інакшу точку зору як загрозу своєму виживанню.

Уважно придивляйтеся до дитини, аналізуйте, що саме викликає в неї активний опір, змушує надто наполегливо відстоювати свою позицію. Найімовірніше, це саме блокування вами задо­волення найнагальнішої потреби підлітка — ви­знання його дорослості, самостійності.

Пам’ятайте слова відомого російського пси­холога І. Кона: «Весь трагізм батьківства полягає в тому, що ми маємо навчити наших дітей об­ходитися без нас».

Учіть своїх дітей розпоряджатися свободою, дайте їм право на власні помилки, можливість проживати своє життя (не за вашим сценарієм), рости відповідальним, самостійним, незалежним, самодостатніми — тоді у вас буде менше підстав докоряти їм у невиправданій впертості та гру­бощах.

Карєва М. «Батькам упертих дітей» // Психолог. – трав. – №17. – 2011. – с. 15-16.